Коментарі
дякую Юлечко, саме чаї ганяю))))
я язвлю??? нікагда!!! (нє, ну развішо ізрєдка)єслі хто-то упорно налаштований на дєструктів.
так. ти там видужуй і хворіть нє могі. нічього тут ангіни розводить:)))
а ви не язвіть, а просто читайте уважно.
Дак я ж любя))))не користі раді))))
мало того шо я і так тобі торчу діск "Хлопчєг-Дівчинко", так ти мене рішила вообщє в борги загнать))) Ну шож, нехай твій задор простімулірує азарт решти митців-траляляєчників!
нє, ну мало лі -може Ви вважаєте за варварство аморальне що ми розмалювали цілком випадковий будинок якимось сумнівним графіті...Я про всяк випадок уточнила, єсішо:)
здається, по тексту чітко видно, що останнє...)
що саме аморально – те, що ми читаємо вірші в метро, чи Вам братися за те, що знаєте поверхово?:)
мені більше чувак із другого відео подо, як читає, ніж із першого)) хоча б правильно...
спостерігатиму за всім цим ділом скраю, бо не беруся за те, що знаю геть поверхово. вважаю це аморальним, якщо чесно.
Білий вірш
Всі нормальні люди йдуть на роботу
тільки я як дебіл, з хворим горлом
лежу дома...
а все через то, що я в суботу
напилась холодного квасу
(люди не пийте холодний квас і пиво у спеку)
і тепер не то шо Тра-ля-ля сказать не можу
суп їм через трубочку(((((
а мої подруги сьодні зібрались на діскотєку
а я, як придурок буду лежать дома
і думать шо жизнь кончена
хотя якшо перечитьть роман Тра-ля-ля
то хоть настрій поліпшиться))))
ідея проста: чим сидіти і даром звиздіти – зроби хоч шось.
а як на мене- дуже зворушливий і відповідальний голос))
Сповідь постмодерного блондина – Омеляна Сопілки (скорочено).
Вступ.
Обшарпана однокімнатна гостинка, десь на околиці Троєщини. Стіни обклеєні газетами часів перебудови, заляпані, обірвані та брудні.
На кухні зі "шпалер" дивиться майже помітний друкований орден Леніна та величезні літери: "Труд". Під Леніним декілька розмазаних та засохлих тарганів, обличчами в бік раковини. Під раковиною купа сміття та порожніх пляшок з-під горілки. Серед пляшок помітно 2 пусті кока-коли. Це гламур.
Біля вікна стоїть чолов'яга років 30-ти. На ньому спортивні штанці "abibas" та тєльняжка. Руки тремтять. Права рука тримає упаковку Мівіни. Якщо дивитись уважно, то на правому запя'стку можна помітити необережне тату: "Размєр не главноє. Омелян.".
Не дивлячись на стан, чолов'яга стоїть достойно.
Частина 1. Криза.
За вікном криза, на душі – гидко.
Частина 2. Дійство.
Десь на мить над холодильником завмирає стареньке радіо. Ще долі секунди повітряні хвилі розносять шансон по квартирі, і потім, сп'янівши від тиші, вмирають. Омелян набирає в груди повітря та бодьоро промовляє ("поезія"):
Чи два по сто, чи раз по триста?
Важке питання.. Все не то!
Життя, як кам'яне намисто, несе мене к собі на дно.
Ні краще сто... а потім триста!?
Чи два по триста, потім сто?
Жахливий стан, мій розум "висне" і ллє, як місяць у вікно.
А може, дійсно написати про ту суботу, і тоді
Сопілкою в житті заграти, стати білявкою в душі?
Ні, так не можна – я же хлопець, і хуком в мозок б'є гормон,
Під "Тра-ля-ля" я ллю в стаканчик, улюблений одеколон.
Завіса.
:) хі хі.
я от чесно кажучи не проникся ідеєю. тільки після деяких пояснень ловлю нюанси.
Йойой) Де вони таких дикторів беруть, як для другого відео?)ггг)))
А взагалі круто) Йов)
о, чюдєсно. я – фанат Аліси. в мене квартира колись буде в стилі Задзеркалля.
Вірш має назву: "Я в суботу "мав" роботу"
Сергій Ктатат Мисько
ktatat@meta.ua
Шо субота, шо неділя...
І всі інші тижня дні.
Не чекай часи дозвілля,
Думки геть гони нудні!
Все дурне і зле – в сміття.
Смак відчуй свого життя
і почуєшш, як співає твоя доля:
Тра-ля-ля!!!
Сергій Ктатат Мисько
ktatat@meta.ua
Побачив я її в суботу
Красуня бігла на роботу.
Гарнюня маечка, спідничка,
Довге волосся й миле личко
Серед людей в потоці вулиць,
Мені кохання усміхнулось!
Вона на віки лиш моя,
Співає сердце: Тра-ля-ля!
певним чином присвячено Льюісу Керролу та його "Алісам" =))
Коли Керрол вигадав
Тра-ля-ля і Тру-ля-ля,
маю здогад, що писав він
казочки на для малят.
Про чудовий факт цей свідчить
лист, який він написав.
"Я в суботу не поїду
до місс N, як і казав.
бо її два брата милі,
що є критики в газеті,
думають, що мають сили
задавити все в памфлеті.
І вони вже написали,
ніби я дивак-нездара,
що уява моя дивна,
що вже не здержу удару.
Цих панів я поважаю, але
було б, мабуть краще
не дивитись в їх обличчя
аж до виходу "Аліси",
бо коли вже прочитають
про химерних ідіотів,
що не знають
аніслова, що тримали б
гострий зміст,
швидко погляд поміняють
і, вже соромом прикуті,
хутко в критиці напишуть
те, що я – сюрреаліст".
послє такого передумав даже своє на конкурс слати. ну хіба що за друге місце поборотись...
поживйом-удівім;)
Призів закортілось на шару!
І ніч сюю довгую я
На римування змарную!
Гоп-цик, тра-ля-ля!
Як би мене не просили
Стулити очі на пару годин,
Не ляжу спати, доки
Не отримаю банку сардин!
І від забору до суботи
Ганятиму занепокоєння
Пошуком звучних слів
Доки би не зомлів!
До речі, в минулу суботу я
Рецензію (в ДЧ) прочитав на "Тра-ля-ля"
А що з того? Нічого такого
Просто рифми клєпаю одне до однОго
Здавалося б, перший
Брєдовий готовий стішок
Пора вже за нього отримувать
Чогось там мішок!
Але ж я зажоджу на Сумно?
З надією тиснути контр+Vе
А там мені радять заснути
І вранці опублікувати нове
Побачити сни, відпочити
Себе до півночі не катувать
Й побігти до фонікульора -- Антонича цитувать!
І завтра, й в суботу, ЗАВЖДИ!
P.S. Мічтатєльне -- моє. Просто паритись з авторизаційним входом на вечір було в падляк зі сваїм брєдам. от
гггггггг ))))))))